Будинок Когана

В Україні є безліч споруд, котрі через свій занедбаний виглд невідомі багатьом. Щодня такі будівлі зазнають руйнації. Мій предмет розгляду - садиба управителя Вищеольчидаївського цукрового заводу - Нафтула Когана.

Ця робота створена в рамках міжнародного конкурсу "Українські бренди в глобальні тренди"(15.09 -05.10 2021 р)Україна – країна див і неповторних пам’яток історії та природи. Наша країна зберігає безліч неповторних принад не лише для іноземного туриста - їм здивується будь-хто, хто звик вважати, що Україна – це нудно, ними буде вражена найбуваліша людина, вони вразять до глибини серця найбайдужішого. Однією з найяскравіших характеристик української культури – є наша архітектура. Тисячі палаців дісталися нам у спадок від відомих діячів українського, польського та російського народів. Над цими спорудами працювали кращі майстри Європи, колись ними захоплювалися по всьому світу. Проте, на превеликий жаль, щодня ці пам’ятки відчувають на собі безжальний дотик часу, вони занепадають. Врятувати їх може лише реставрація. Але чомусь збереження історичної спадщини не є пріоритетом нашої держави, її можуть врятувати лише небайдужі люди. Однією із таких занедбаних пам’яток є будинок Когана, який розташований у селі Вищеольчидаїв, що на Вінниччині. Зовні він не представляє з себе нічого особливого, нагадує комунальне житло. Люди проїжджають крізь цю будівлю, не звертаючи на неї уваги, а часом навіть жахаючись її зовнішнього вигляду. Ніхто з проїжджих ніколи б не здогадався, яка розкіш насправді ховається всередині. А от для місцевих жителів – це є справжнім культурним надбанням. До будинку веде вузька стежка із високими заростями. Як вже було згадано, зовні на палац він не схожий. Проте всередині це справжнє диво. Перший поверх дещо занедбаний, унікальність будинку на ньому не помітна. А от другий – вражає. На ньому розташовано чотири найбільші кімнати, що символізують пори року. Кожна з них має своє унікальне різьблення. Стиль внутрішнього інтер’єру визначити важко. За задумом архітектора будинок всередині повинен був бути зробленим у різних жанрах. А от настінний розпис мав виконуватися в одному стилі. Кімнати прикрашено зображеннями янголят та різними пейзажами. Спеціалісти, котрим таки вдалося знайти будинок, кажуть, що оздоблення збереглося з часів забудови, і подібного не має жодна інша садиба на Вінниччині. Другий поверх має широку терасу, з якої відкривається чудовий вид. Із неї видно цукровий завод, управитель якого і жив у цьому будинку. Садиба знаходиться майже на території цього заводу, їх розділяв лише невеличкий струмочок, котрий зараз вже висох.Історія будинку насправді невідома. Достовірна інформація про нього з’являється лише з приїздом до села управителя цукрового заводу Нафтула Когана у 1899 році, який і осучаснив приміщення. Проте, як зазначають місцеві жителі, будинок був побудований задовго до нього. Такій інформації легко повірити, тому що Вищеольчидаїв з багатьма іншими селами належав польському шляхтинському роду Дзєржки. Проте останній представник цього роду був змушений продати ці землі графам Браницьким через великі борги. Скоріш за всеЄ, будинок був побудований саме кимось із роду Браницьких. А Нафтул Коган, всупереч поширеній думці, був не його власником, а лише призначеним управителем заводу, яким теж володів рід Браницьких, і просто проживав у будинку. На користь цього свідчать і розкішні розписи всередині приміщення – такі могла дозволити собі лише аристократія.Місцеві жителі розповідають, що у будинку до Нафтула Когана постійно ніхто не проживав. Він був лише «дачею» для графів Браницьких. Тому й людей працювало у ньому не багато. Самі ж графи Браницькі мали дуже дивну традицію: наказували жінкам, які замішують хліб бризнути краплю своєї крові у тісто. Більшість схильна вважати, що цим вони хотіли продемонструвати, що визнають свій «паразитичний» спосіб життя.Щодо Нафтула Когана, то жителі села його любили. Кажуть, що він був доброю й чуйною людиною. Коли хтось потребував допомоги, не відмовляв. Дарував одяг селянам. Але у 1907 році, під час масових проявів антисемітизму в Російській імперії, Нафтула Когана було заарештовано, у 1917 році він виїхав у Париж.Будинок довго не пустував – скоро його переробили під дитячий садок, у якому виховувалися діти робітників цукрового заводу. У 2011 році сталася пожежа, що значно пошкодила дах будівлі, і вона стала неможливою для використання. Дітей перевели в інше приміщення, а будинок досі стоїть пусткою, руйнуючись кожного дня. Сільська громада домоглася у 2013 році визнання його, як пам’ятки місцевого значення, проте гроші на реставрацію знайти не може.Ця пам’ятка не є найкращою в Україні, проте вона є чудовим прикладом занепаду нашої історичної спадщини. Через нестачу фінансів, тисячі подібних садиб зазнають непоправної шкоди. Місцеві громади намагаються врятувати їх, але для збереження цих споруд уваги окремих громадян недостатньо. Щоб зберегти їх, потрібно привернути увагу всієї держави. В іншому разі ми ризикуємо втратити частинку нашої культури.