Одещина - золотий край пшениць і сонця

«Мала батьківщина» - це земля, люди, культура тощо. Це - сакральне кожної людини, яке поєднує любов до рідного краю та почуття патріотизму.У різних аспектах цієї статті з великою повагою розповідається про історію та сьогодення нашого рідного села Ярославка, з долею земляків-односельців, їхню працьовитість та працелюбність.Глибина та цікавість цієї теми визначається тим, що насамперед, нам потрібно відродити в душах гордість за свою державу, виховати в них повагу до українських традицій, залучити їх до оволодіння кращими надбаннями української культури і мистецтва.Традиційна культура – це не тільки народне мистецтво, а все, що росте з цієї землі. Культура, що росте з власного кореня – унікальна, самобутня, вирощена з власного культурного геному.

Ця робота створена в рамках міжнародного конкурсу "Українські бренди в глобальні тренди"(15.09 -05.10 2021 р)Одещина – земля людей, поєднаних бессарабською добротою, щирістю та працелюбністю. Їхні серця шанують предків, дбайливо оберігають минувшину і трепетно дивляться у день завтрашній, гостинно відкриті для друзів із усіх куточків України.Історія кожного українського села – це частинка історії України, це історія простого народу, в якій ще багато не досліджено й не розкрито. І чим швидше ці сторінки будуть розкриті, тим скоріше прийдешні покоління віднайдуть своє коріння, усвідомлять унікальність своєї нації, переконаються, що їхнє рідне село – найкращий і найрідніший куточок на землі.Село Ярославка – славна земля наших батьків, дідів та прадідів, наших мам, бабусь і прабабусь, яка увібрала в себе не лише історію нашого роду, а й частину історії нашої славної України. Бо розповідь про наше рідне село, як крапля роси, віддзеркалює всі кольори спектру подій не лише свого села, а й усього краю, усієї України.Переселенці з Чернігівської губернії в 1826 році заснували село Ярославку, що влітку потопає у зеленому морі фруктових садів та виноградників. Воно розкинулось на схилах широкої балки Уша і милується мозаїкою своїх добротних будинків. Село це – сама історія причорноморського краю. Засноване два століття тому, воно, немов свідок минулого, передає з покоління в покоління перекази, в яких знайшли своє відображення подвиги народу, споконвічна мрія трудового люду про землю, про волю.Для кожного, хто тут народився, виріс, воно найкраще в світі. Сільський степ колосом, наче дзвоном, видзвонює, духмянить хлібом, живе, дихає на повні груди красою і силою. Він полонить зразу й назавжди, золотий край пшениць і сонця, - Одещина.І живуть тут люди, які знають ціну хліба, вміють мріяти і вміють берегти незайману святиню пам’яті.Коли вам пощастить побувати в Ярославці – на землі хліборобів і садівників, розкрийте своє серце, придивіться, прислухайтесь…Тож запрошую на гостину до своїх односельців, пізнати їхні життєві та трудові історії.Сучасна краса бессарабського степу –краса рукотворна. Все це: і золото стиглого пшеничного поля, і сталеві комбайни, і велети-опори високовольтних ліній - вписане у традиційний степовий пейзаж рукою людини і творця. А, головне, степ став щедрішим. Степ завжди вабить людей. Весною і влітку - робочим гомоном, зеленню сходів, буйними хлібами. Хліб - одвічний вимір людського щастя й добробуту. Багатство, сила України - у сонячній паляниці. Ростити хліб - мистецтво, яке не кожному відкриває свої таємниці. Тож у народі велика шана таким митцям: хвала рукам, що пахнуть хлібом!До умілих хліборобів нашого села належить Юрескул Петро Володимирович. Він був трактористом і комбайнером, орачем і сівачем, жниварем і ремонтником машин. Саме Петро Володимирович започаткував сімейну династію хліборобської праці. Продовжити родинне ремесло - вирощувати хліб - судилося власнику та голові СФГ «Нива» Юрескулу Олександру Петровичу, гідному нащадку слави батька. Олександр Петрович не тільки справжній господар, фаховий годувальник України, а ще й відомий у Ярославці меценат. Зараз сини (Вадим та Артем) продовжують справу діда й батька. Тепер вони також вклоняються хлібові, задля нього трудяться, як це було тут із діда-прадіда, мужні чоловіки, а поруч стають сини, які ще мають пізнати ціну і красу праці на землі. Переконана, що на таких людях, як наші односельці, тримається Україна і буде триматися.Яке прекрасне стало наше село. Рідне. З роками росло, заможнішало. Тепер любо глянути: будинки з великими вікнами всміхаються до сонця. Які чудові люди живуть тут і як вони вміють працювати. І яка чудова земля, оброблена їхніми руками, яке чудове сонячне гроно, цими руками вирощене.Сьогодні бессарабські степи, як і вся українська земля, квітнуть і оновлюються в руках дбайливих господарів. Запрошуємо відвідати Українську Бессарабію і отримати насолоду від щедрості благодатного причорноморського краю.