Палац культури "Олександрійський театр"

Дана робота має на меті ознайомлення читачів з історією Олександрійського театру, в якості визначного осередку культури і мистецтва Кіровоградщини, а також привернення уваги до його туристичної цінності.

Ця робота створена в рамках міжнародного конкурсу "Українські бренди в глобальні тренди"(15.09 -05.10 2021 р)Театр, що починався зі сховища для зерна.Як краще пізнати місто, як не через його культурну перлину? Білі високі колони, великі панорамні вікна, через котрі так красиво освітлюється театр, висока стеля і стіни, які створюють чудову акустику, вишуканий декор та ліпнина – це викликає зовсім інші відчуття, ніж просто похід у театр. Це подорож у часі та просторі туди, де можна ще ближче познайомитись з мистецтвом.Мова йде про Палац культури «Олександрійський театр» – красиву архітектурну споруду, яка милує не тільки око, а й душу.Прогресивне будівництвоТеатр з’явився в 1880-х роках як складське приміщення або «сарай» для зерна. Попри незручності, вже тоді в ньому виступали місцеві актори-аматори. Але приміщення зовсім не підходило для таких цілей: воно було дерев’яне, з протягами і поганими декораціями. Тому, працівники театру старалися зробити його зручнішим для глядачів: була створена сцена, галерка і ложі з дерев’яних ящиків. В 1890-х роках це зерносховище викупив А. І. Цивчинський і зніс старий сарай для майбутньої перебудови. Він не наймав архітекторів чи інженерів, тому все було «криво-косо» – без плану будови і продуманого проєкту приміщення. Через це, театр мав багато недоліків: незбудоване фойє, мала сцена, амфітеатр і бел’єтаж високо підняті над бенуаром через що було душно і тісно. Однак, нове приміщення кардинально відрізнялося від старого сховища для зерна.В 1902 році в А. І. Цивчинського будівлю театру викупив купець Чибісов і почав генеральну перебудову, щоб виправити помилки минулого власника. Він найняв кращих архітекторів для проєктування приміщення. Стіни були з порожнистої цегли, що створювало прекрасну акустику. Підлога і стеля мали певний кут нахилу відносно сцени і кути стін були заокруглені, що давало змогу глядачам у залі добре чути що сказали актори на сцені, навіть, якщо вони сказали це пошепки. При будівництві враховувались всі тогочасні нові тенденції в архітектурі, тому в театр провели каналізацію та замінили гасове освітлення спочатку на газове, а згодом, в 1906 році – на електричне. Історія через століттяВ Олександрійського театру довга, як річка Дніпро, історія тож і зірок різних часів і народів тут було незліченно багато.Олександрія мала зручне розташування для мандрівних труп акторів. Публіка тут була «театральна» – любила насолоджуватись культурними розвагами і радо приймала їх в себе на великій сцені маленького та небайдужого до мистецтва міста.Так, наприкінці XIX – початку XX сторіччя Олександрія була одним з найулюбленіших міст багатьох зірок естради для проведення вистав від Марка Кропивницького з його акторською командою та Марії Заньковецької до «Товариства малоросійських акторів» на чолі з Панасом Саксаганським і «Українського товариства акторів «Сурма»» з Терентієм Юрою. Його не менш відомий брат, Гнат Юра, також починав свою творчу кар’єру на сцені Олександрійського театру, в той час він займався в драмгуртку розташованому в стінах цього закладу. Зараз на фасаді будівлі висить його меморіальна дошка. З 1938 року в Олександрії працював професійний театр, який в 1940 році став носити імя Марка Кропивницького. За часів Другої світової війни приміщення театру було зруйновано, залишились лише зовнішні стіни, а всю трупу акторів евакуювали в Туркменію, де вони й працювали до кінця війни. Після повернення з евакуації акторів перенаправили в Кіровоградський театр, якому присвоїли назву «Кіровоградський український музично-драматичний театр імені М. Л. Кропивницького». Після звільнення від загарбників олександрійці стали відновлювати місто. Одним з перших був відбудований міський театр. На час реконструкції театр працював в місцевій синагозі.Сцена театру не пустувала. Там проходили виступи місцевих аматорів та гастролюючих артистів.Все ж час не шкодував його, тому приміщення знову потребувало капітального ремонту і колектив «Олександрійського електромеханчного заводу» приклав немало зусиль для реставрації архітектурної будівлі.Після відновлення театру йому присвоїли назву «Заводського будинку культури». В той час, в ньому ставили не тільки п’єси та оперети, а й лялькові вистави, концерти, творчі виступи школярів, і навіть, у дворі закладу ввечері всі охочі танцювали на дискотеках.В 2000 році приміщення віддали у фонд комунального майна Олександрії та підпорядкували відділу культури Олександрійської міської ради. Будівля театру була оголошена об’єктом культурної спадщини в категорії пам’яток місцевого значення. У подальшому він здобув звання Міського палацу культури. Протягом останніх років були проведені ремонтні роботи над фасадом будівлі та детальна реконструкція приміщень з середини. 2 квітня 2021 року назва Олександрійського міського палацу культури була змінена на Палац культури «Олександрійський театр». На сьогодні в приміщенні працюють 4 народні колективи : народний хор «Камертон», народний ансамбль танцю «Віночок», народний вокальний ансамбль «Перлина», народний аматорський хор «Веселка» та один зразковий колектив - театр танцю «Вуличний балет».Олександрійський театр має велике значення не тільки для жителів міста, а й для всіх українців, бо це одне з тих місць, де зароджувалося раннє театральне мистецтво центральної України (Кіровоградщини). Іноземним туристам, а також тим, хто цікавиться нашою культурою, буде цікаво дізнатися більше про це унікальне місце і дослідити його. Тому, з радістю запрошую Вас завітати до Олексанрійського театру, щоб самим переконатися в моїх словах.Перелік використаної літератури:Біланюк Ю. Історія Олександрійського театру// Олександрійський тиждень. – 2001. – 20 вересня. – С.2.Кохан А. Корифеї українського театру на олександрійській сцені// Олександрійський тиждень. – 2007. – 18 жовтня. – С.4.Полулях С. Театральная жизнь Александрии// Украина-центр. – 2019. – №30. – С.7. Тепер Олександрія юридично має свій театр// Вільне слово. – 2021. – 07 квітня. – С.2.Чебишев В. І вічно молодий// Ленінський прапор. – 1989. – 22 квітня. Шкловский А. О театре и ТЕАТРЕ// Олександрійський тиждень. – 2021. – 12 серпня. – С.3.Автор фото Діана Ланіна