Від минулого до сьогодення

В цій статті описані археологічні дослідження в Україні. Висвітлено дохристиянські вірування українського народу.

Ця робота створена в рамках міжнародного конкурсу "Українські бренди в глобальні тренди"(15.09 -05.10 2021 р)Найвищий рівень духовної ієрархії у слов’ян творили боги, які відповідали за найбільш важливі сфери життєдіяльності давнього суспільства: господарську, військову, ритуальну, володарсько-розподільчу і багато інших. В складних ситуаціях слов’яни-язичники звертались з проханням про допомогу до богів. Ідолоподібні стовпи в архаїчних культурах позначають наявність у міфічному просторі абсолютного центру. Центр світу, світова вісь слугував точкою відліку в системі цінностей первісної людини. Людина відчувала свій кровний зв’язок із сім’єю, родом, богами, досягала почуття ідентичності коллективному цілому. У віддалені від нього людини підпадала під дію ворожих сил, втрачала належну само ідентифікацію, доторкаючись до непередбачуваності хаосу. Це свідчило про недоторканість міфологічного простору, наявність у ньому сакральних і проклятих місць. Про ідеологію язичницьких вірувань є згадка у книзі візантійського історика другої половини VI століття Прокопія Кесарійського: «Народами Склавинами і Антами не править один муж, але з давніх часів живуть так, що порядкує громада, і для того всі справи, чи щасливі чи лихі, йдуть до громади. Єдиного бога, що надсилає блискавку, влучають єдиним владикою всіх і жертвують йому кров і всяку худобу. Шанують вони річки, німф і деякі інші божества, жертвують їм всім із тих жертв ворожать собі. Живуть вони в жалюгідних халупах, розкидаючи їх далеко одну від одної. Серед черняхівських старожитностей займають язичницькі капища-жертовники. В 1963 р. на території Поділля було відкрито священне місце для давніх богослужінь (святилище) в с. Ставчани Новоушицького району Хмельницької області подільським археологом І. С. Винокуром та директором Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника Г. М. Хотюном. Стела була виявлена на присадибній ділянці С. І. Гром’яка. На глибині 0,5-0,6 м. С. І. Гром’як наштовхнувся на кам’яну стелу, яка лежала лицьовим зображенням донизу. Це одноликий ідол, який являє собою фігуру бородатого чоловіка з головним убором конічної форми, який тримає в руках ріг. З тильної сторони статуї вибите силуетне зображення коня. Навкруги ідола та кам’яної конічної стели на глибині 0,6-0,7 м. були виявлені залишки давніх вогнищ, в положенні яких простежується певна система. Від вогнищ залишились скупчення обпаленого каміння, золи і залишків горілого дерева. Також зустрічались кістки тварин та уламки посуду черняхівської культури. Очевидно, сюди приносили жертви – м'ясо забитих тварин та птахів. Жертва, офіра, повірниця – обряд приношення дарів богами, духам, полярним предкам, іншим потойбічним силам, мета якого – умилостивити їх. Жертовники наших предків стояли у священних гаях, де перед статуєю Бога завжди горів вічний вогонь. Як бачимо, для наших предків храмом була вся природа. Вони приходили у такі священні гаї на Великдень і приносили з собою писанки, квіти. У священних гаях стояли кумири богів, перед жертовником яких завжди горів вічний вогонь. У священних гаях юнаків посвячували у воїни, а прославлених у боях героїв обдаровували зброєю. У таких гаях вирішувалися і доленосні для народу справи. На високому Київському пагорбі побудував Володимир і свій пантеон, куди за словами літописця приходили люди і приносили богам жертви. Найдавніше капище, кап, жертвище – язичницький храм вівтар, жертовник - це були здебільшого дерев’яні культові святилища у вигляді круглого майданчика, де стояла статуя божества, яку вшановували жертвоприношенням в Україні відкрите на Старокиївській горі відомим археологом і вченим В. Хвойкою в 1908 р. Академік Б. Рибаков, виходячи з масштабів вівтаря, схилявся до того, що це – залишки величезного язичницького храму, де еліпс із каменів з наскрізними отворами (для стікання крові) призначався для заклинань, а круглий жертовник – для спалення жертв. Учені датують Київське капище XIII – X ст. і припускають, що тут присягалися й творили жертвоприношення князі Олег, Ігор, Святослав. Припускається також зв’язок капища із слов’янським богом Світовидом. Цю споруду було зруйновано, найімовірніше 988 р., хоча «Повість врем’яних літ» обходить мовчанням ставлення Володимира до цього язичницького храму. Часто обряд жертвоприношень набирав жорстких форм, коли богам віддавали живих людей. Так пише Нестор у «Повісті врем’яних літ» під 980 р., згадуючи про Перунів пагорб у Києві: «І приносили їм жертви, називаючи їх богами, і приводили синів своїх і жертвували бісам, і оскверняли землю требами своїми».Описуючи похід Святослава, візантійський письменник X ст. Лев Диякон звертає увагу на приношення в жертву полонених. Але вже в XI ст. у своєму «Слова про закон і благодать» митрополит Іларіон пише: «Уже не заколюєм ідолам один одного». Досить виразну картину кривавого ритуалу в одному з громадських капищ описано в стародавній колядці. Згідно з досліджень у Ставчанах, давні слов’яни вбачали у сонці джерело світла і тепла, від сонця залежало все його життя. Солярний культ – поклоніння Сонцю, одна з давніх форм релігії. На сакралізацію Сонця істотно вплинули розвиток землеробства, залежність праці селянина від природніх стихій. Культ Сонця особливо помітний в обрядах, пов’язаних з чотирма важливими явищами року – осіннім і весняним рівноденням, зимовим і літнім сонцестоянням. У ці дні палили багаття, немов би з’єднуючись із сонячним теплом, пекли млинці (короваї), які символізували Сонце. Надзвичайно важко висвітлити дохристиянські вірування українського народу, бо немає в потрібній кількості відповідного ціннішого матеріалу і в багатьох випадках доводиться користуватися матеріалом, який свідчить про вірування взагалі слов`ян, а не самого українського народу.Розподіляти дохристиянські вірування на якісь окремі доби важко і сьогодні. Християнство, запроваджено в нас офіційно вже досить пізно - в 988-му році (Є. Голубинський переконуюче встановив, що в 990-му році), а ввесь час до того звемо дохристиянським. Але дослідження доводять, що 988-ий рік не був якоюсь міцною стіною, що відразу заступила всі ті вірування - вони міцно трималися ще довго, а в окремих обрядах і до сьогодні. Тому дослідження найдавніших пам’яток дуже важливе для висвітлення дохристиянських вірувань праукраїнців.Монументальний твір давніх східних слов’ян-язичників – наскельний рельєф в Буші – міг використовуватися і в християнські середньовічні часи. Адже матеріали археологічних досліджень вказаного скельного комплексу дають підстави саме для такого тлумачення.Чорна могила дає нам відомості про залишки досить складного ритуалу: спорудження домовини, принесення жертв, насипання кургану до половини висоти, перенесення на вершину напівнасипаного кургану обладунків і зброї покійників для обряду тризни, кінцеве насипання кургану на висоту 11 м, встановлення стовпа на вершині кургану.Як показав Б. О. Рибаков, дослідження доводять, що між язичництвом і християнством не існувало ніякої прірви. Язичницькі обряди і культи, значною мірою використовувались, трансформовані середньовічною християнською релігією. Таким чином, археологічні матеріали, здобуті розкопками могильників, мають велике значення для вивчення питань економічного і соціального розвитку та духовної культури населення Давньої Русі. Археологічна пам’ять сформувала культуру незалежності України.